Захист медичних прав ВІЛ-позитивних людей

Дискримінація за ВІЛ-позитивним статусом є однією із проблем для доступу до медичних послуг людям, які живуть ВІЛ. Причинами дискримінації є безліч факторів, але основний із них – відсутність достатніх знань про шляхи передачі ВІЛ-інфекції, у тому числі і серед медичних працівників.

Ускладнюється ситуація для ВІЛ-позитивних людей і відсутністю власних знань про способи захисту своїх медичних прав і про законодавчі можливості для відстоювання своїх державних гарантій, що стосуються людей, які живуть з ВІЛ. Про способи захисту прав людей, які живуть з ВІЛ, та про державні гарантії і буде висвітлено в цій статті.

З 2016 року в Україні, в місті Києві, проголошено дію стратегії ФАСТ Трек (Fast Track), одним із методів досягнення якої є зниження до нуля негативного впливу дискримінації та стигми. Зазначена стратегія повністю узгоджується з вимогами частин 1 та 3 статті 14 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», де вказано, що відсутня будь-яка дискримінація для людей, які живуть з ВІЛ, та осіб, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ.

Цивільний кодекс України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» надають достатні гарантії для захисту прав людей, які живуть з ВІЛ, у сфері медичних послуг:

  • кожному пацієнту, незалежно від його статусу, гарантується таємниця про стан його здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні (стаття 286 Цивільного кодексу України, статті 39-1, 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я, стаття 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»);
  • медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків;
  • забороняється відмова у прийнятті до медичних закладів людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також обмеження прав їхніх близьких на цій підставі (стаття 16 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»);
  • люди, які живуть з ВІЛ, мають право на участь у допоміжних репродуктивних технологіях за умови запобігання передачі ВІЛ-інфекції від батьків майбутній дитині (стаття 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»).

Обов’язками людей, які живуть з ВІЛ, є вжиття заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органами охорони здоров’я; повідомлення осіб, які були їхніми партнерами до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження; відмова від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці.

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», люди, які живуть з ВІЛ, мають право на:

1) відшкодування шкоди, пов’язаної з обмеженням їхніх прав унаслідок розголошення чи розкриття інформації про їх позитивний ВІЛ-статус. Разом з тим, відсутня практична реалізація цього пункту та судова практика, яка би показувала захист людей, які живуть з ВІЛ;

2) безоплатне забезпечення антиретровірусними препаратами та лікарськими засобами для лікування опортуністичних інфекцій у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я (стаття 15 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» у редакції від 16.10.2012).

Права людей, які живуть з ВІЛ, гарантуються можливістю притягнення до цивільної або кримінальної відповідальності медичних працівників або інших працівників чи юридичних осіб, діями яких було завдано шкоду людям, які живуть з ВІЛ.

Прикладом застосування цивільної відповідальності для захисту людей, які живуть з ВІЛ, є постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.11.2018 по справі            № 761/24076/15-ц http://reyestr.court.gov.ua/Review/77910974, якою залишено в силі рішення першої й апеляційної інстанцій та стягнуто з Київського міського центру крові і МОЗ України на користь особи, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина, 1 000 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди – по 500 000,00 грн. з кожного. Причиною стягнення такої значної суми стали наступні обставини.

У зв’язку з тяжким станом здоров’я після народження, дитина перебувала на лікуванні у відділенні реанімації новонароджених Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охорона матері та дитини», а після закриття цього відділення був переведений до відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених КМДКЛ № 2. Під час перебування дитини на лікуванні, без згоди батьків, було здійснено переливання відмитих еритроцитів з контейнеру консервованої крові, що була заготовлена Київським міським центром крові від донора. У результаті цієї процедури відбулося зараження дитини ВІЛ-інфекцією, яку, в подальшому, було виявлено в крові донора. У зв’язку з чим, дитину поміщено на стаціонарне лікування і оформлено інвалідність. Зараження дитини від батьків виключається, оскільки вони пройшли тестування і воно показано негативний результат. Київським міським центром крові не було належним чином проведено обстеження донора та перевірку його крові на ВІЛ-інфекцію.

Тестування донорської крові відбувалось з використанням нечутливим тест-систем вітчизняного виробництва «ДС-У-ІФА-ВІЛ-АГАТ-СКРІН», які постачались відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України. Оскільки Київський міський центр крові не мав права на власний розсуд закуповувати тест-системи в 2012 році, відтак Суд вбачає спільну вину Київського міського центру крові та Міністерства охорони здоров’я України в тому, що дитину було інфіковано ВІЛ-інфекцією.

Кримінальна відповідальність настає у разі:

  • неналежного виконання медичним, фармацевтичних або іншим працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини (частина 1 статті 131 Кримінального кодексу України);
  • розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (частина 1 статті 132 Кримінального кодексу України);

Прикладом притягнення медичного працівника до кримінальної відповідальності є рішення Центрального районного суду міста Сімферополя від 22.01.2013 по справі № 122/9610/2012, відповідно до якого у ході перевірки було встановлено, що на одному з батьківських зборів класний керівник розповіла батькам дітей про нового учня. Мати одного з однокласників хлопчика працювала медсестрою в дитячому будинку, де раніше виховувалася дитина. Від неї батьки і дізналися про ВІЛ-статус сина заявниці. Оскільки, винна особа працювала фельдшером, то її було притягнено до кримінальної відповідальності за статтею 132 Кримінального кодексу України.

З наведеного вище слідує, що чинне законодавство гарантує захист прав людям, які живуть з ВІЛ, шляхом притягнення винних осіб до цивільної та кримінальної відповідальності. Для притягнення винних осіб до цивільної відповідальності необхідним буде звернення до судових органів, а у випадку кримінальної відповідальності – звернення до органів Національної поліції.

Вікторія Поліщук,
адвокат, юридичний консультант з медичного права.


Коментарі для цієї сторінки закриті