«Я шкодую, що не дізналася про свій статус раніше!» – історія клієнта БО «100 відсотків життя. Київський регіон»

ВІЛ вже давно не є приналежністю лише маргінальних верств суспільства. Упереджене ставлення до людей з ВІЛ тягнеться з того минулого, де відсутність фахової інформації породжувала безпідставні міфи про ВІЛ/СНІД. На жаль, і сьогодні погана поінформованість про ВІЛ призводить до неправильного ставлення до власного здоров’я та ігнорування симптомів ВІЛ-інфекції.

Як приклад, історія клієнтки БО «100 відсотків життя. Київський регіон», киянки, що стикнулася з ВІЛ вперше. Оксані трохи більше 40 років, вона педагог з багаторічним стажем, мама двох дітей, давно і щасливо заміжня. В її житті все було усталено і зрозуміло: чудова сім’я, улюблена робота, де її поважають, надійний чоловік і розумні дорослі діти.

Про свій позитивний статус Оксана дізналася випадково, на етапі, коли із багатьма захворюваннями вона перебувала на стаціонарному лікуванні. Протягом тривалого часу вона так чи інакше хворіла та стрімко втрачала вагу.

Максим Дьомкін, консультант з соціальної роботи БО «100 відсотків життя. Київський регіон»: «Коли ми познайомилися із Оксаною, вона важила вже 42 кілограми. В неї не було сил , щоб робити елементарні речі. Перед тим, як їй діагностували ВІЛ, їй лікували нирки, підшлункову, шлунок і кишківник, печінку та інше. Крім медикаментів, вона пробувала лікуватися народними методами – українськими та східними –  і навіть за допомогою йоги! А проблема ж була на поверхні, лише треба було вчасно протестуватись».

За словами Максима, Оксана перебувала в критичному стані. Але найважчим був саме її психологічний стан.

М.Дьомкін: «Лікарі вчасно попередили нас про емоційну нестабільність Оксани, тому на першу консультацію ми прийшли разом із нашим психологом, Тетяною Вавриш. Як з’ясувалося, найбільше Оксана переживала про те, як розповість про свій статус чоловіку і дітям. Незважаючи на тривале подружнє життя, вона боялася залишитися без підтримки своєї сім’ї».

Як розповів Максим, клієнтка відразу повністю «відкрилася»: почуття болю та відчаю, що переповнювали її, вона змогла розділити з соціальними працівниками. «Ми пояснили їй, на чому так важливо розповісти про свій статус оточуючим. Адже справжнє кохання, підтримка, не можуть зашкодити , але можуть спасти».

Після надання психологічної допомоги, жінку доправили на до обстеження в КМЦ СНІДу, призначили їй лікування та взяли під соціальний супровід. В процесі спілкування з консультантами БО “100 відсоктів життя. Київський регіон” в «Школі пацієнта» вона все більше і більше розуміла, як справлятися зі своїм станом, що її очікує в майбутньому та як налагодити своє подальше життя.

М.Дьомкін: «Досить скоро Оксана змогла розповісти своєму чоловіку та дітям про те, що в неї ВІЛ. Як ми ї говорили, ніхто не відвернувся від неї, навпаки, чоловік всіма силами підтримує її».

За три місяці ми знову побачили Оксану: вона прийшла на консультацію до центру СНІДу. ЇЇ очі сяють, на її губах усмішка, а на обличчі рум’янець. Вона розповіла, що почувається добре, вже встигла повернутися до роботи, приймає АРТ і потроху звикає до свого нового стану.

Оксана: «Єдине, про що я шкодую, що не дізналася про свій статус раніше. Це вберегло б мене і мою сім’ю від зайвих страждань , я б не втратила стільки часу дарма!».

М.Дьомкін: «Останнього разу Оксана прийшла до нас зі словами подяки за надану допомогу і підтримку. Це дуже зворушливо. Такі історії, як з Оксаною, дають надію іншим людям з ВІЛ та доводять, що наша робота не даремна!».


Коментарі для цієї сторінки закриті