Ви не самотні – історія клієнта БО “100 відсотків життя. Київський регіон”

«Самотність – це стан, про який нікому розповісти» (с)

Саме цими словами можна описати стан більшості людей, з якими працюють наші соціальні консультанти. Коли людина дізнається, що у неї ВІЛ, дуже часто поряд з тривогою за власне життя, більшим страхом є відчуття самотності.

В такий ситуації опинилася Олена – клієнтка БО 100 відсотків життя. Київський регіон, у якої виявили ВІЛ за допомогою швидкого тесту.

Олена проживає в Києві, разом з чоловіком вони виховують чудового хлопчика. Вони разом вже більше десяти років, а познайомилися на Дні народження у спільних знайомих. Чоловік Олени працює будівельником та утримує її і сина.

«Коли жінка дізналася про свій позитивний статус, то майже відразу заявила, що приймати АРТ не буде», – розповідає Вікторія Руденко, консультант з соціальних питань. «Вона сказала, що прочитала в мережі Інтернет про те, які важкі побічні ефекти її очікують після початку терапії, говорила, що це зашкодить її здоров’ю більше, ніж сам ВІЛ. Фактично, вона потрапила в ту небезпечну пастку, коли люди довіряють фейковій інформації з мережі, а не словам професіоналів».

За словами Вікторії, клієнтка знаходилася у вкрай важкому фізичному: окрім високого вірусного навантаження та низького рівня CD4-клітин, у неї виявили цитомегаловірус та погані результати після рентгенологічного дослідження. Після більш детального обстеження з’ясувалось, що в Олени початкова стадія пневмоцистної пневмонії. Вона потребувала негайного лікування. Ситуація значно ускладнювалася тим, що Олена була у вкрай важкому емоційному стані, їй потрібна була допомога фахівця, тому соціальний консультант направила її до психолога. Як стверджувала сама Олена, вона одночасно відчуває провину за свій стан, сором і страх. На додаток вона не могла уявити, як розповість чоловіку про свій стан. Ситуація була критична.

Вікторія Руденко: «Після консультації у психолога, яка також наполягала на лікуванні, Олена погодилася на госпіталізацію. Також разом зі мною вона погодилася на пройти обстеження МРТ головного мозку. Дослідження показало, що цитомегаловірус не ушкодив мозкових ділянок та не прогресує. Розпочалося лікування опортуністичний інфекцій».

Через три тижні Олені була призначена АРВ-терапія, а також її виписали з денного стаціонару, але клієнтка через упереджене ставлення до лікування вона відмовлялася від нього. «Під час другої сесії в «Школі пацієнта» ми розповідаємо про те, для чого потрібне лікування, як воно насправді впливає на організм, як реальні побічні ефекти можуть проявитися в процесі лікування. А можуть і не проявитися – це індивідуальні особливості, – розповідає Вікторія, – в процесі спілкування я все таки змогла переконати клієнтку до прийому АРТ. Я говорила їй, що це не кінець, що від прийому терапії залежить її життя, а від нього – життя її дитини».

Зрештою, Олена погодилась на АРВ-терапію. Коли ж почалися побічні ефекти, Вікторія була на постійному зв’язку із нею, заспокоювала та надавала рекомендації щодо протидії побічним ефектам. З часом побічні ефекти значно зменшилися і майже перестали її турбувати.

На сьогодні стан жінки стабілізувався, дослідження виявили, що вірус заблоковано і вона регулярно приймає АРТ. Жінка повернулась до повсякденного життя та до своєї дитини.

Попереду в неї довгий шлях до одужання, але вона не сама і знає про це.


Коментарі для цієї сторінки закриті