«Супер-мами», які живуть з ВІЛ

Сьогодні День матері – одне з самих зворушливих свят, тому що всі ми з дитинства несемо в своїй душі єдиний і неповторний образ — образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що. Та, на жаль, бувають випадки, коли перед жінкою стає вибір: наважитися і народити дитину, стати мамою чи перервати вагітність. Ми вирішили розкрити дуже важливу проблему сьогодення: материнство і ВІЛ.

Через брак знань щодо шляхів передачі вірусу імунодефіциту, часто буває, що про свій «позитивний» статус жінка дізнається під час вагітності, і, на жаль, не завжди приймає правильне рішення щодо життя своєї дитини. Адже і у жіночій консультації трапляються лікарі, які не можуть пояснити майбутній мамусі, що ВІЛ – це не вирок і вона може народити здорову дитину. В рамках акції «Якщо ти позитивна» до Всесвітнього дня здоров’я (7 квітня) та Міжнародного дня активних дій за жіноче здоров’я (28 травня) ми поспілкувалися з жінками, які живуть з ВІЛ і пізнали всі радості материнства.

Я стала щасливою мамою трьох чудових і здорових діток
У 2008 році я дуже почала хворіти і важко та довго переносити навіть легкі ГРВІ. Пройшовши безліч обстежень (в тому числі взяли кров на ВІЛ та гепатити В і С) у місцевій лікарні , мене відправили на вул. Відпочинку 11 нічого не пояснивши. Як виявилося, там знаходиться Київський міський центр СНІДу. Після третього позитивного аналізу, коли діагноз ВІЛ підтвердився, я втратила відчуття реальності та сенс життя. Найбільш за все боялася інфікувати свою малу дитину, навіть перестала обіймати та цілувати її, адже не мала ніякої інформації про вірус та хворобу і вважала себе «смертницею». Перебуваючи в такому пригніченому стані «на півжиття» я ставала на облік до інфекціоніста і все, що запам’ятала тоді, це слова медсестри: «…принеси паспорт і запам’ятай оцей номер назавжди… пройди всіх спеціалістів… іди, через півроку прийдеш на аналізи…».

Були важкі часи болю та депресії, але врятувало ставлення до мене мого другого (на той час ми ще зустрічалися) чоловіка: «Я не кину тебе, житимемо чи помиратимемо все одно разом!». Його результат тесту був і є зараз негативним. Це дуже стимулювало мене до життя, я почала шукати інформацію в Інтернеті. На жаль, і досі там багато неправди та фейків, тому доводилося розбиратися у нових термінах та речах, вчитися вирізняти неправду від дійсної картини.

У 2009 році я завагітніла 2 дитиною і стан здоров’я знову різко погіршився, багато лікарів не давали мені шансів на виживання, беручи до рук мою картку з аналізами. Але все ж призначили АРВ- терапію, і саме вона врятувала моє життя і життя моєї доньки. Дівчинка народилася здоровою, зараз їй вже 7 років і у неї всі аналізи на ВІЛ негативні. Ніхто не вірив у можливість щасливого розвитку подій і, коли наступного року я знов завагітніла, навіть гінекологи не розуміли чому я знову народжую після попередньої важкої вагітності і боротьби за життя. Але вірусне навантаження було і є не визначеним, СD- клітини росли і ростуть, а я стала щасливою мамою трьох чудових і здорових діток. Живу повноцінним і сповненим яскравих вражень життям, здійснюю свої мрії та роблю милі моїй душі речі. Багато часу проводжу з дітьми на природі, у лісі, де ми щорічно збираємо суниці та гриби. Це наш сімейний «спорт»: хто перший знайде боровика або хто цього дня найбільше назбирає білих та польських грибів, така здорова конкуренція, адже сім’я велика! Головний наш і улюблений транспортний засіб – це самокат. Діти навіть по квартирі гасають на самокатах. Однією з традицій є домашні тварини. У нас завжди є кого доглянути та попестити: черепаха, пацючки, морська свинка, американські равлики, чорнява пухнаста кішка. Також ми весь час когось рятуємо та лікуємо: то ворона, то яструба, то вужа, то їжака, то жабу чи комаху. Всі любимо малювати та співати, ліпимо, робимо штучні квіти, вироби з полімерної глини, прикраси з фоамірану та повсті, бісеру і ниток. Я дуже рада, що маю трьох донечок, і що у свій час наважилася, попри поради лікарів, та народила. Я – щаслива мама!

Мої «чоловіки» дають мені наснагу та сенс у житті
Коли я завагітніла, була на сьомому небі від щастя. Але крім радості, на мене чекав страшний діагноз – ВІЛ. Мені подзвонили з центру СНІДу та сказали, що потрібно пройти повторне тестування для підтвердження статусу. Звичайно ж у мене був шок. На тестування ми пішли разом з чоловіком, він, щоб мене підтримати, також здав кров. Результати приголомшили: у мене ВІЛ, у чоловіка – ні.

Пам’ятаю, в той момент здавалося, що життя закінчується. Мені було дуже страшно. Більше за все я боялася, що не встигну виростити свого малюка. Оскільки я нічого не знала про захворювання, у мене була єдина мрія – щоб моя дитина не залишилася без матері. Тому я поставила собі за мету прожити хоча б 15 років.

Зараз я вже думаю по іншому. Завдяки величезній підтримці свого чоловіка, рідних та друзів, у мене з’явилися сили боротися. Я почала «вивчати» свою хворобу, прийняла статус та навчилася з ним жити. І не просто жити, а «на повну»: я щаслива мама двох хлопчиків, у нас дружна і міцна сім’я, у мене багато хобі, весь час пробую щось нове. З синами ми дуже любимо ходити у походи. Як тільки потепліє одразу вирушаємо «за пошуками пригод», весь Київ вже обійшли, тож зараз плануємо розширювати горизонти та будувати нові маршрути. На щастя, у мене є мої улюблені «чоловіки», які весь час підтримують та наснажують до нових звершень. Тепер я не хочу прожити лише 15 років, а як мінімум ще років 60.

До речі, моєму старшому синочкові вже 9 років, але ми з чоловіком вже відверто розмовляємо з ним про сексуальне виховання. З дітьми потрібно про це розмовляти і виховувати з малечку культуру сексуальної поведінки, щоб у майбутньому вберегти їх від неприємних наслідків. Під час однієї такої бесіди я розповіла йому про свій статус та про те, що люди, які приймають терапію, є безпечними для суспільства. Тепер син – мій вірний помічник, він завжди нагадує мені, коли пора приймати терапію. Це розвиває у нього ще й почуття турботи і відповідальності за інших, і ми щасливі, що можемо бути чесними один з одним. Така ж розмова чекає і на молодшого, як тільки він підросте.

Всім жінкам, які дізналися про свій статус під час вагітності я хочу порадити лише одне – можна і потрібно народжувати здорових дітей! Не варто замикатися в собі, ВІЛ – не вирок і не перешкода для того, щоб жити повноцінним здоровим життям. Любіть і цінуйте кожну хвилину.

Отож, якщо ви дізналися про свій статус під час вагітності, ви не повинні забирати життя у своєї дитини! Завдяки безкоштовному доступу до лікування, приймаючи АРВ-терапію, ви маєте всі шанси народити здорову дитину і виховати її не гірше, а, можливо, ще й краще, ніж інші жінки. Не втрачайте свій шанс стати «супер-мамою»!


Додайте відгук