Безвихідних ситуацій не буває. Історія вагітної, яка зіштовхнулася із мультирезистентним туберкульозом

Моя вагітність була бажаною. Коли я та мій чоловік побачили результат тесту на вагітність, дуже зраділи.
Звісно я одразу ж звернулася до гінеколога. Довелося пройти численні діагностики, аналізи, тести. Саме в цей радісний період я дізналася про свій страшний діагноз – мультирезистентний туберкульоз. Пояснити, в якому стані я перебувала досить складно: відчай, страх, образа, огида, безвихідь. Мене хвилювали сотні думок: “як вилікувати себе”, “як з такою хворобою пройдуть пологи”, “що буде з немовлям”, “чи зможемо ми вижити ”, “що буде з дитиною, якщо я помру”…
Початок лікування був нелегким. Побічні дії від прийому ліків помножувались у зв’язку з вагітністю. День за днем тягар лікування ставав все нестерпнішим. Лише підтримка моїх близьких та медичних працівників допомагала мені.
За деякий час до мене звернулися представники соціальної служби. Обіцяли всебічну підтримку та благодійну допомогу, проте їх дії здавалися дещо підозрілими. Представники соціальної служби цікавилися наявністю рухомого та нерухомого майна у моєї сім’ї. Після того, як дізналися, що власниця квартири – моя бабуся і в нас немає авто, зникли без будь-яких пояснень. Номери телефонів, які вони залишили, не відповідали, а чіткої адреси та назви їхньої організації ми не знали.
Після пологів вже остаточно було зрозуміло, що з дитиною все буде гаразд, а я на той момент набагато легше переносила лікування. Проте моя сім’я зіштовхнулася з фінансовими проблемами. Жили ми вчотирьох (я з дитиною, мій чоловік та моя бабуся), а працювати міг лише чоловік. Звісно, ми отримували державну допомогу по народженню дитини та все ж було складно. Зізнаюсь – мала думки покинути прийом ліків, щоб мати чіткий свіжий розум та сконцентруватись на дитині і підробітках.
У цей період у моєму житті з’явилася Благодійна організація «100 відсотків життя. Київський регіон» та обіцянки психологічної, матеріальної допомоги, підтримки. Виходячи з попереднього досвіду, ми чемно попросили представника цієї організації нас не турбувати та забути про моє існування.
Хочеться безмежно подякувати моєму лікарю, медичним сестрам і соціальному працівнику, Антону, яким все ж вдалося мене переконати в правомірних діях цієї організації. На перекір бабусі та чоловікові я все ж довірилась соціальному працівнику. На той момент я остаточно вирішила покинути лікування та почати дистанційно працювати. Мене зупинив Антон. Я дуже рада, що йому вдалося вплинути на мене та переконати продовжити лікування.
Зараз я перебуваю на завершальному етапі лікування. За прогнозами мого лікаря я вилікуюсь і остаточні результати діагностики будуть позитивними. Нарешті я зможу приділяти більше часу дитині та родині. Сподіваюся почати працювати.


Коментарі для цієї сторінки закриті