410 970,00 виділено міською владою на паліативну допомогу ВІЛ-інфікованим киянам

Паліативна допомога – це допомога, яка надається відповідному пацієнту від моменту встановлення діагнозу невиліковного прогресуючого захворювання медичними працівниками. Сьогодні, 12 жовтня, Директор Департаменту соціальної політики КМДА Юрій Крикунов та виконавчий директор БО «100 відсотків життя. Київський регіон» Лада Булах, під час прес-конференції, розповідали, як у столиці надають допомогу паліативним ВІЛ-інфікованим пацієнтам. Захід приурочений Всесвітньому дню хоспісної і паліативної допомоги, який віздначають щорічно в другу суботу жовтня.

«Паліативна допомога вдома реалізує право на отримання медичної і соціальної допомоги навіть важко хворої, лежачої людини. Це означає, що пацієнти не перервуть АРВ-терапію, отримають необхідне знеболення або інше лікування проявів невиліковної хвороби, не будуть ізольованими та не нестимуть загрозу для інших. Згідно з Концепцією розвитку паліативної допомоги у столиці, забезпечення реалізації прав людини на гідне завершення життя і максимальне зменшення болю та страждань є одним із пріоритетних завдань» – каже Юрій Крикунов, Директор Департаменту соціальної політики КМДА.

В цьому році Департаментом соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було закуплено додаткові соціальні послуги на суму 1 564 139,00 грн. рамках внесення змін до програми «Турбота. Назустріч киянам». З цієї суми 410 970,00 виділено на паліативну допомогу ВІЛ-інфікованим людям. «Головні завдання паліативної допомоги – позбавлення від болю, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших важких проявів хвороби. ВІЛ-позитивні пацієнти, яким ми допомагаємо, матимуть можливість не виживати щодня, а проживати останні дні реалізуючи свої мрії і спілкуючись з рідними та близькими», – говорить Лада Булах, виконавчий директор БО «100 відсотків життя. Київський регіон»

Соціальні працівники БО «100 відсотків життя. Київський регіон» здійснюють забір крові на дому у клієнта, привозять АРВ-терапію, що дає змогу уникнути переривання прийому терапії, а також надають інші послуги, такі як забезпечення продуктами харчування та необхідними засобами гігієни. Як розповідає одна із клієнтів, яка почала отримувати паліативну допомогу дома, Валерія: «Це значно полегшує моє життя. І ви навіть не розумієте на скільки. Я людина, яка пересувається в інвалідному візку, мені дуже важко не лише купити необхідні речі чи продукти, адже не всі магазини обладнані пандусами. Дуже часто в будинку, де я проживаю, відключають світло, а я мешкаю на 9 поверсі. Можете уявити, як мені за таких умов живеться…я сама собі не належу, не в змозі купити хліба, якщо нема світла. Бо у візку по сходинках не спустишся самостійно. Що тут казати про вчасну здачу аналізів чи прийом необхідних для життя препаратів. А їх приймати треба, жити я хочу!», – розповідає вона.

На жаль, таких історій багато, а людей, які потребують паліативної допомоги – ще більше. Тільки у Києві кожного року від невиліковних хвороб помирає приблизно 25 тисяч людей, понад 90% киян, які потребують паліативної допомоги, – не мають до неї доступу. Стаціонари можуть прийняти лише трохи більше тисячі невиліковно хворих, аби допомогти їм полегшити біль. Сьогодні в Києві працює чотири хоспіси для дорослих:

  1. відділення паліативної медицини на 25 ліжок Київського міського клінічного онкологічного центру (вул. Верховинна, 69),
  2. хоспісне відділення на 30 ліжок Клінічної лікарні № 2 (вул. Краківська, 13),
  3. хоспісне відділення на 70 ліжок Клінічної лікарні № 10 (просп. Голосіївський, 59-А)
  4. хоспісне відділення на 20 ліжок Київського міського клінічного госпіталю ветеранів війни (вул. Федора Максименка, 26).

Всього 145 ліжок.

Паліативна допомога в Україні розвивається повільно тому, що новий підхід до смертельно хворих потребує нової, людянішої філософії лікування, в центрі якої – хворий, а не лише хвороба. А шлях до такого підходу пролягає через два потужних культурних і соціальних табу, пов’язаних зі смертю і наркотиками.

Згідно з демографічними прогнозами, до 2030-го року в Україні значно зросте кількість населення похилого віку. Водночас зменшиться розрив між смертністю жінок і чоловіків. Потреба у паліативній допомозі зростатиме.


Коментарі для цієї сторінки закриті